Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року Справа № 916/1593/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2014 року у справі № 916/1593/14 Господарського суду Одеської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Комунального підприємства "Білгород-Дністровськтеплоенерго", Одеська область, про стягнення 528 212,25 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Ященко Р.Ю. (дов. № 14-135 від 13.05.14);

відповідача - не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року позивач ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді позов до відповідача КП "Білгород-Дністровськтеплоенерго" про стягнення 528 212,25 грн.

Вказував, що 22.10.12 між ним (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 12/1102-ТЕ-23, згідно якого він зобов'язався передати покупцю у власність у 2012 році імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі та за ціною, визначеними договором.

Зазначав, що протягом жовтня-грудня 2012 року передав у власність покупця імпортований природний газ на загальну суму 2 800 782,03 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за вказаний період.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині вчасної оплати отриманого природного газу в зазначеному періоді, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 204 377,84 грн. пені, 192 554,74 грн. штрафу, 98 670,79 грн. 3 % річних та 32 608,88 грн. інфляційних втрат, а всього - 528 212,25 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09 липня 2014 року (суддя Брагіна Я.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2014 року (колегія суддів у складі: Савицького Я.Ф. - головуючий, Гладишевої Т.Я., Журавльова О.О.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з КП "Білгород-Дністровськтеплоенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 100 000 грн. пені, 98 670,79 грн. 3 % річних, 192 554,74 грн. штрафу, 32 608,88 грн. інфляційних втрат та 2 942,59 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Зменшено розмір пені на 104 377,84 грн.

Судові акти в частині задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати отриманого природного газу, що є підставою для покладення на нього обов'язку сплатити позивачу інфляційні втрати та 3 % річних, які є складовою частиною боргу.

Рішення в частині задоволення вимог про стягнення 7 % штрафу обґрунтовані передбаченим п. 7.2 договору обов'язком відповідача в його сплаті, у зв'язку з простроченням оплати отриманого природного газу понад 30 днів.

Рішення в частині зменшення розміру пені, обґрунтовані посиланнями на надмірно великий її розмір, фінансовий стан обох сторін та встановлене ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України право суду на зменшення їх розміру.

У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти в частині зменшення розміру пені та постановити в цій частині нове рішення про задоволення вимог про її стягнення в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 22.10.12 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 12/1102-ТЕ-23, згідно якого постачальник зобов'язався передати покупцю у власність у 2012 році імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі та за ціною, визначеними договором.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюються до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач в період з жовтня по грудень 2012 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 2 800 782,03 грн., яку відповідач сплатив з порушенням умов п. 6.1 договору.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого природного газу є підставою до покладення на останнього обов'язку по сплаті інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

На підставі п. 7.2 договору позивачем здійснено нарахування відповідачу 7 % штрафу, розмір якого є арифметично вірним та обґрунтовано задоволений до стягнення судами попередніх інстанцій.

Положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині вчасної оплати отриманого природного газу, суди попередніх інстанцій, на підставі ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, встановивши дійсні обставини справи щодо підстав порушення відповідачем свого грошового зобов'язання та ступінь виконання ним грошового зобов'язання, обґрунтовано зменшили розмір пені до 100 000 грн.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги ПАТ НАК "Нафтогаз України" не погоджується з постановленими у справі судовими актами лише в частині часткової відмови в задоволенні вимог про стягнення пені та посилається при цьому на порушення судами приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України.

Разом з тим, зазначеними правовими нормами передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, тому посилання скаржника на порушення судами даних норм, слід залишити поза увагою суду.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2014 року у справі № 916/1593/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: Плюшко І.А.

Судді: Дунаєвська Н.Г.

Мележик Н.І.